Місія нездійсненна: довести авторство.

Дана стаття містить інформацію про варіанти фіксації автором факту створення твору (з метою подальшого доказування), а також переваги та недоліки даних варіантів. Стаття несе інформативний характер та не є юридичною консультацією.

Буденна ситуація: автор створив зображення (зробив фото, намалював картину) і розмістив в мережі/соцмережі для показу та демонстрації. Інша особа (назвемо його – «порушник») взяв дані зображення/фото і розмістив в себе в Instagram акаунті, який монетезується, а в подальшому надрукував на блокнотах, які успішно продаються.

Автор звернувся до суду, але порушник почав стверджувати, що самостійно створив зображення/фото, а про автора та його зображення/фото він ніколи не знав. Тобто останній прирівнює презумпцію авторства позивача презумпції авторства відповідача.

Як відомо, при судовому розгляді, сумніви можуть трактуватися на користь відповідача (порушника) і він, швидше за все, не буде нести відповідальності поки не будуть спростовані його твердження.

Так чим же і як можна довести, що саме автор (позивач) створив спірний витвір? Розглянемо наявні в практиці варіанти для доказування авторства, а також їхні плюси та мінуси.

А) Направлення поштою малюнку/фото та зберігання закритого конверту.

Цей спосіб старий і відомий всім, проте являється поганим доказом для суду. Суть в тому, що конверт з вкладеним малюнком/фото не доводить, що їх автор – ви (або ж людина вказана на конверті). А доводить лише дату, коли витвір вже існував в матеріальному виді.

Також наявність витвору в конверті не доводить, що воно було опубліковано й відповідач міг ознайомитись з ним, щоб умисно «запозичити». Саме тому для суду важливіше встановити сам факт та дату публікації фото в мережі, тому порада – не ховайте в конверті, а публікуйте з watermark (наприклад «© О.В. Бондар, 2018»). В такому випадку позивач використає презумпцію авторства, що полегшить доказування авторського права на фото та дату створення, яка може визнавати непридатність оригінальності витвору відповідача (якщо воно створено пізніше).

Якщо ж ви хочете використовувати цей спосіб, то прийміть наступну пораду – на лицевій стороні конверту (щоб охоплювало зону марок) нанесіть зображення (витвір) і воно стане невід’ємною частиною з штампом пошти. Це робиться з метою того, щоб відповідач не оспорював справжність вмісту конверту.

Також не варто переоцінювати знак «©» – це швидше інструмент попередження, що не несе ніякої суттєвої юридичної функції.

Б) Збереження ескізів та проміжних версій твору.

Наявність у автора ескізів, чорновиків, різних робочих матеріалів, тобто проміжних версій спірного витвору – переконливий доказ авторства особи, що їх надала.

Приклад з судової практики (рішення Соломянського районного суду м. Києва від 11.03.2010, № 2-623/10). Суд прийняв, що первинним та прямим доказом створення автором малюнку є саме ескізи даного малюнку. Причина в тому, що на ескізах фіксуються дата та факт того, що автор намалював певну композицію.

Цифрове фото дає можливість створити декілька подібних витворів і вибрати найкраще – те, що буде опубліковано. Серія таких фото (зі схожою композицією) може буде пред’явлена справжнім автором і свідчити в його сторону порівняно з особою, що видає себе за автора.

В) Показання свідків.

Розрізняють 2 випадки: 1) показання свідків, які бачили факт створення витвору автором; 2) показання осіб, що зображені на витворі. В першому випадку можлива фальсифікація показань, тоді як другий випадок – більш надійний. До недоліків даного варіанту можна віднести вузьке коло осіб, що можуть давати показання (тільки модель, що позувала, а не рамдомний потік людей), а також той факт, що показання свідків не може бути єдиним доказом.

Г) Більш рання дата створення та публікації витвору.

Можливості даного варіанту обґрунтовані на встановленій законом презумпції авторства – поки не доведено іншого, автором твору є особа, що вказана на оригіналі чи екземплярі опублікованого твору.

Приклад з судової практики (рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23.02.2015 № 759/20566/14-ц). Автор розмістив свої фото на відомому фотостоку і виявив, що порушник використав їх в оформленні обкладинок зошитів. Суд, в якості доказів авторських прав позивача, прийняв його договірні відносини з фотостоком (наявність у автора акаунту на сайті).

Акаунт позивача містив фото з вказівкою авторства, яке прийнято судом як належний доказ для використання презумпції авторства. По суті спору суд прийняв рішення стягнути з порушника 73 000 грн.

Також у цьому варіанті є недолік – існують програми, які змінюють дату створення так званого початкового (першого) файлу, тому навряд чи дата, що вказана в інформації до файлу (властивості), може бути серйозним аргументом.

Зверніть увагу, що нижче вказаний приклад судової практики не відображає загальної практики, а лише показує можливий підхід до оцінки такого доказу.

Приклад з судової практики (рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 25.12.2012, № 2-2881/11). Суд по метаданим файлу (EXIF – exchangeable image file format) зміг встановити, що спірне зображення в дійсності зроблене фотокамерою позивача, а також встановив, що в метаданих зазначені прізвище позивача та дата створення фото.

Проте при перегляді внутрішнього змісту електронних файлів за допомогою редактора бінарного коду встановлено, що файл складається з графічної та текстової частин. За участі спеціаліста текстова частина файлу за допомогою редактора бінарного коду була успішно відредактована, в наслідок чого внесені зміни в серійний номер фотокамери, ім’я автора та інше.

Суд прийшов до висновку, що метадані графічних файлів (EXIF) можуть бути відредактовані без порушення цілісності зображення, а тому не дозволяють підтвердити та ідентифікувати автора чи фотокамеру, за допомогою якої створено зображення.

В даному випадку можлива порада – придбайте свіжий екземпляр офіційного друкованого видання («Голос України», «Урядовий кур’єр»), відкрийте ваше фото на моніторі або візьміть роздруковане фото і фотографуйте їх разом з першою сторінкою видання (повинно бути видно дату). Якщо ви хочете зафіксувати ще й час створення – зніміть на відео веб-сайт державного органу, на якому вказані дата та час, таким чином аби у відео-кадрі був ваш витвір.

Для аудіовізуального витвору є наступний лайф-хак. Можна завантажити твір на відеохостинг (YouTube), встановити налаштування приватності таким чином, щоб ніхто не зміг отримати доступу до нього. При цьому відеохостинг фіксує дату завантаження. Залишиться тільки переконати суд в достовірності інформації на сайті.

Д) Наявність «початкового» (первинного) файлу.

Розмір та формат файлу с твором, який знаходиться у позивача та у відповідача – важливий момент. Порушнику-відповідачу буде важко пояснити той факт, що у нього (начебто автора фото) тільки формат JPG, а у опонента – наявний файл (первинний) в форматі RAW. У нашому випадку (з фото), швидше за все в мережу завантажено зменшене зображення, а в суді справжній автор надасть первинний файл (більшого розміру).

Наявне 3D-зображення в мережу завантажується як картинка, що дає уявлення про первинне зображення. В 3D-редакторі можна дивитись зображення (об’єкт) під різними кутами, змінювати текстури, освітлення, розміри. З  зображенням в форматі JPG такого не зробиш. Відрендерити (здійснити комп’ютерну візуалізацію) трьох мірний об’єкт в плоску (2D) картинку просто, але 2D-картинку не перетвориш назад в 3D (за виключенням повного моделювання «з нуля»).

Недолік даної версії – наявність первинного файлу, навіть в одної з сторін, не може бути єдиним та повноцінним доказом, що вона є автором спірного твору (справжній автор міг видалити первинний файл, а псевдо-автор виготовив «первинний» файл по наявній картинці або ж заволодів оригінальним файлом з необережності автора).

Ж)  Складний та унікальний процес створення твору.

Якщо створення витвору вимагає серйозних професійних навичок, досвіду роботи зі специфічним програмним забезпеченням, складної техніки виконання, можна вимагати у сторін в суді відтворити зображення. І якщо одна із сторін не зможе цього зробити (через відсутності навиків) – це доказ неправдивості його позиції.

Недолік – напевно не можливо знайти суддю (з великим терпінням), який погодиться на такий експеримент в судовому засіданні.